Шановні батьки!

На цій сторінці наші вихователі будуть ділитися з Вами корисною інформацією для Вас та Ваших дітей.

Якщо у Вас є змога та час, відвідуйте наш сайт разом з дитиною та проводьте час з користю.

Нормативні документи

Лист МОН України № 1/3845-22 від 02.04.2022 "Про рекомендації для працівників закладів дошкільної освіти на період дії воєнного стану в Україні"-wym-1653471872329

Лист МОН України № 1/3371-22 від 06.03.2022 " Про організацію освітнього процесу в умовах військових дій"-wym-1653472114091

Лист МОН України № 1/3737-22 від 29.03.2022 "Про забезпечення психологічного супроводу учасників освітнього процесу в умовах воєнного стану" -wym-1653474938779

На сайті МОН України у вільному доступі зібрано матеріали, з допомогою яких педагоги зможуть підготуватись до роботи, організувати освітній процес у нових умовах "Сучасне дошкілля під крилами захисту"-wym-1653475047585

Приєднуйся до ЮНІСЕФ: спільнота для батьків у Viber https://invite.viber.com/?g2=AQBCUpJ1xK36RE1rmHZkOIF9iO6QlrEaZX2WYkSBDghuqTA2%2FiiN6g1QjMYDpJzx

Тільки погляньте на знахідку *Патрона*! Це ж *протипіхотні міни кругового ураження*. Вони бувають різні.

У відео Патрон та рятувальник ДСНС України Василь розкажуть про найпоширеніші види, що зустрічаються на території України. Помітити ці міни дуже важко, тож в жодному разі не пересувайтеся місцями, які можуть бути заміновані. Бережіть себе!

https://youtu.be/bSIwFj52qbY

https://uni.cf/3pBskv2

Опис

Особливо вразливими в умовах війни є родини з дітьми з труднощами розвитку або інвалідністю, зокрема ті, хто вимушені були покинути рідну домівку.

Куди звернутися по консультацію психолога, логопеда або вчителя-реабілітолога?

Як записатися до лікаря на новому місці?

Як потрапити на навчання в інклюзивному класі чи групі?

Де отримати колісне крісло або слуховий апарат для дитини?

На яку іншу допомогу можуть розраховувати сім’ї з дітьми з труднощами розвитку або інвалідністю?

Ми зібрали відповіді на ці та інші запитання в одній брошурі. Завантажуйте та користуйтесь!

https://uni.cf/3PD716D

Навіть те, що переживають зараз наші діти, може створити ґрунт для зростання. Природно нам хочеться закрити, захистити дитину від усього складного та болісного. Та наші дії з найщирішої любові можуть надавати підтримку, але не додавати сил. А як додати ще й сил?

1. Допомагаємо повернутись до звичної функціональності. Наше завдання — допомогти дитині у нашому просторі підтримки повернутися як мінімум у той стан, який був до війни, до стресу.

Регрес, завмирання, гіперактивність, поява страхів чи стан гіперконцентрації — закономірні. Та, коли ми бачимо, що через якийсь час дитина повернулася до звичної вередливості, істерик, або до звичної мудрості та розсудливості, до звичних дій, навичок, реакцій, до звичних страхів або симптомів — це нормально. Це крок назад, після якого будуть кроки вперед.

2. «Прямо зараз дитина стає сильнішою чи стверджується у своїй безпорадності?» — це питання ставимо собі щоразу, коли допомагаємо дитині (в усі часи).

У кожній ситуації ми тренуємо м'язи сили чи страху та безпомічності. Щоб тренувати мʼязи сили, ми не робимо за дитину те, що вона може зробити сама. Наприклад, коли дитина каже: «Я не можу цього зробити», — ми можемо допомогти зробити якусь частину дії, але щось обов'язково залишаємо за нею.

Якщо ми вже в безпеці, можна запитати дитину: «Що ми можемо зараз зробити, щоб почати тренувати м'язи твоєї сили? Хочеш, запропоную…» Все, що дитина вміє робити сама, особливо зараз, стає її силою.

Для нас зараз дуже важливий досвід перемог. Самооцінка зараз особливо вразлива: важливо відзначати й підтримувати завершення кожної дії, внесок та результат (дитини та свій).

3. Що б не відбувалося — фокусуємось на тому, що дитина (і ми) може зробити. Безпорадність, неможливість проконтролювати хоч щось — травматичні.

Під час страшних подій та ситуацій ми обіймаємо дитину, підтримуємо, втішаємо — але пропонуємо дію. Обіймаючи дитину, тримаючи її на руках, ми можемо запропонувати: «А можеш потримати пляшку води? А порахуй, скільки кроків до виходу. А візьми за лапку свого ведмедика». І фіксуємо це — відзначаємо, нагадуємо: «Ти впорався. Ти знайшов вихід. Ти зміг. Ти подбав. А пам'ятаєш, як ти впорався?»

Це той випадок, коли у мовленні особливо важливим є акцент на дієсловах — ми залишаємо за дитиною можливість бути дієвою. «Тобі було дуже сумно, прикро, страшно, але ти вчинив…»

Алгоритм: що б не відбувалося — ми даємо опору, бачимо, розрізняємо, називаємо, підтримуємо емоції дитини і направляємо її до дій. «Тобі зараз страшно? Це справді страшно (прикро, сумно). А ти можеш мені допомогти? Взяти мене за руку? Здути з мене ворсинку? Подати води…»

4. Дитині, навіть малечі, складно весь час бути «об'єктом». Діти пручаються тому, що ми їх переставляємо, перевозимо з місця на місце. Знайома дитина якось сказала рідним: «Я вам не річ, яку можна просто переставляти».

Коли ми втрачаємо відчуття контролю, стрес посилюється. Тому важливо намагатись:

Попереджати дитину заздалегідь. Зараз особливо важливо давати можливість підготуватися до змін.

Зробити дитину суб'єктом, а не об'єктом — залучити до підготовки, планування, збору речей, маршруту, тримання в руці мапи, спостерігання за дорогою. До чого завгодно, аби дитина могла відчути, що вона може на щось впливати і щось контролювати.

5. Важливо пояснювати дитині, що відбувається з її тілом в момент стресу. Тілесна усвідомленість — це теж внесок у її силу. Розуміти те, що відбувається, вміти собі пояснити — це також взяти під контроль.

Коли дитина зможе пояснити собі те, що відбувається, і зрозуміти, що з нею все гаразд, вона зможе «осідлати» стрес. «Ти почув сигнал тривоги, спітнів, твоє серцебиття стало гучним і частим, у тебе стало частим та поверхневим дихання, ти затремтів — це нормально. Так твоє тіло реагує на стрес. Наш страх зараз на варті нашого життя. Ти здоровий. З тобою все правильно і нормально. Твоє тіло дбає про те, щоб ти був у безпеці. Воно дає тобі сили — тікати, допомагати, діяти».

І, коли дитина вже у безпеці, нагадуємо: «Ти — у безпеці. Твоє тіло і твій розум впорались. Зроби вдих та довгий видих. Тепер твоє тіло може розслабитися та відновлюватися».

Цих навичок тілесної усвідомленості не вистачає також і багатьом дорослим.

6. Підживлюємо відчуття близькості. Наша лімбічна система великою мірою пов'язана з темою близькості, яка посилює відчуття безпеки. І саме лімбічна система зараз є гіперактивною.

Проживаючи стрес і травматичний досвід, ми дуже самотні — і діти, й дорослі. А багато дітей зараз суб'єктивно та об'єктивно самотні: довгий час, починаючи з карантину, вони залишались без друзів, без звичних контактів. Дітям важливі діти. Ми, при всьому нашому величезному бажанні, не зможемо замінити друзів.

Але можемо допомогти їм долати відчуття самотності. Що для цього потрібно:

Співчуття, можливість спертися і відпочити у нашій розраді. Наше прийняття, називання, допомога в регулюванні емоцій — вкрай важливі, як і тілесне усвідомлення.

Наші «я з тобою», «я люблю тебе» зараз важливі дітям ще більшою мірою. На жаль, вони частіше на нас ображатимуться. І наша особлива уважність до близькості та емоційної дистанції нині нормальна. Саме зараз вимоги до об'єкта уподобання, до близькості зростають. Близькість та надійність — те, що стає у всі часи опорою, яка допомагає нам відновлюватись і йти вперед.

«А як ти відчуваєш, що я люблю тебе, що ти мені важливий?» — можна прямо запитувати про це один в одного. І нагадувати собі про те, що ми любимо і нас люблять.

Сприяти тому, щоб дитина продовжувала або відновлювала контакт з іншими дітьми. Це — внесок у їхні відносини і після війни.